Проповідь Апостольського Нунція, Його Високопреосвященства Владики Вісвальдаса Кульбокаса, з нагоди 80-х роковин Волинської трагедії
Луцьк, Луцький кафедральний собор, 9 липня 2023 року
Ваше Блаженство,
Преосвященні Брати Єпископи Україні та Польщі
Високоповажні представники громадськості, української та польської влади
Брати та Сестри
Ми зібралися на Божественну Літургію тут, у Луцьку, в самому серці Волині, щоб помолитися не лише за жертви трагедії вісімдесятирічної давнини, але й за себе.
Адже всі ми пам’ятаємо, як в Євангелії Ісус вказує фарисеям на те, що вони моляться за пророків і мудреців з минулого, в той час як їх вбивали їхні батьки. Це означає, що формальної молитви недостатньо: цінність має лише та молитва, яка змінює серце кожного з нас.
1. Першою ознакою навернення серця в нас є щирий плач за всіма жертвами вісімдесятирічної давнини, вбитими в цьому регіоні. Жертв було дуже багато, десятки тисяч: діти, жінки, цілі родини.
Нехай Святий Дух могутньо діє в наших серцях під час літургії, щоб ми відчували всіх жертв як частину себе, навіть якщо не знаємо їхні імена і не маємо прямого родинного зв’язку.
Тільки за цієї умови, коли ми справді плачемо за ними, наша молитва може бути щира.
2. Другою характеристикою навернення є прощення і прохання про прощення, прощення одне одному. Цей аспект лежить в основі звернення, яке з цієї нагоди підготували Блаженніший Святослав Шевчук, Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви, Преосвященний Владика Віталій Скомаровський, Президент Конференції Римсько-Католицьких Єпископів України, та Преосвященний Владика Ніл Лущак, Апостольський Адміністратор Мукачівської Єпархії Візантійського обряду. Їхні підписи представляють увесь католицький єпископат України, а їхньою метою є випросити у Бога дар повного зцілення наших сердець.
В одному з уривків Звернення, про яке я щойно згадував, сказано: “Коли наші рани кровоточать, то ми не маємо сил любити і тому часто продовжуємо кривдити один одного”. Отже, ми потребуємо взаємного прощення, потребуємо зцілення в наших серцях. Ми потребуємо любити і допомагати одне одному.
Інший уривок у Зверненні єпископів підкреслює, що вже ця війна, ця російська агресія, від якої захищається Україна, певним чином поріднила український і польський народи, адже з Польщі в цю важку годину прибуває незліченна допомога для України. Але коли Бог благословляє наше взаємне прощення, ми стаємо не тільки «фактично спорідненими», але й відчуваємо утіху Святого Духа в наших серцях, і навіть можемо заспівати перед Господом нову пісню, як сказано в Псалмах.
Адже нам недостатньо пробачити одне одному: тільки Господь може дати нам благодать заспівати нову пісню, тобто увійти в Царство Небесне. Він може дарувати цю благодать нам, присутнім тут, жертвам вісімдесятирічної давнини, і навіть тим, які були співвідповідальними трагедії, якщо вони перед Господом визнавали свій гріх і злочин.
Саме про цю благодать, яку може дарувати лише Бог, говорить євангельський текст, який ми сьогодні читаємо:
“Я є дорога, і правда, і життя! Ніхто не приходить до Отця інакше, як через мене”.
3. Третьою характеристикою навернення є здатність любити. Вже згаданий мною уривок Звернення українських єпископів нагадує нам, що рани минулого заважають нам любити.
Друге читання, взяте з 13-го розділу Першого послання Апостола Павла до Коринтян, з іншого боку, представляє нам красу божественної любові:
“Любов не поривається до гніву, не задумує зла, не тішиться, коли хтось чинить кривду, радіє правдою; все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить. Любов ніколи не переминає”.
Очевидно, що любов, про яку говорить Апостол Павло, є наслідком тих аспектів, над якими ми роздумували: плачу за минулим, взаємним прощення і Божої благодаті.
Яку більшу розраду ми можемо принести жертвам, яких ми сьогодні вшановуємо? Яку більшу радість ми можемо принести нашому Богові і Спасителеві? – Любов.
Однак, коли ми робимо іспит свого сумління, то любов, про яку говорить Апостол Павло, здається навіть неможливою:
- – хто з нас довготерпеливий?
- – хто з нас не заздрить?
- – хто з нас не чваниться?
- – xто з нас не бешкетує: у поведінці, у словах, у думках?
- – xто з нас не шукає власної вигоди, нехай не завжди, але в тих рідкісних випадках в житті?
- – xто з нас не гнівається на отримане зло?
- – хто з нас здатен завжди і всюди говорити правду?
Здається, неможливо навіть мріяти про таку досконалу любов в наших серцях. Але вона існує! Апостол Павло розповідає нам про це, саме для того, щоб ми знали, куди йти, або, як зипитує Тома Ісуса в Євангелії, як знати дорогу і віднайти цю божественну любов.
Якщо шлях до Отця – це любов, то ми хочемо закликати цей величезний, неможливий для людини дар для всіх нас, одне одному.
Тільки так ми зможемо не допустити, щоб Ісус знову нам докоряв, а навпаки, щоб Він міг радіти: Ви молилися за жертви минулого і за зцілення кровоточивих ран сьогодні, і врешті-решт ви навернулися. Ваш плач не був лише формальним плачем.
Господи Боже, ми безмежно дякуємо Тобі за можливість бути тут всі разом і молитися одне за одного саме в такий спосіб, благословляючи одне одного, щоб ми могли втішати тих, кого жорстоко вбивали в минулому, і могли любити сьогодні.
Амінь.
