Папа Римський має споконвічне й суверенне право призначати й посилати своїх Легатів або Посланців як до окремих Церков, так і до держав або інших суб’єктів міжнародного права, а також звільняти чи відкликати їх (кан. 362).
Щодо стосунків з державами, Святий Престол, зберігаючи свою духовну сутність, підкоряється нормам міжнародного права.
Ці Легати представляють Римського Архиєрея як при окремих Церквах, так і при державах або урядах, до яких вони послані (кан. 362).
З давніх давен Римський Папа забезпечував своє представництво на Соборах та інших важливих заходах через уповноважених – Легатів (Legatus). Особливе значення вони набувають починаючи з XI століття, коли ця посада була довірена Кардиналам, яких називали “Легатами з ближнього оточення” (Legatus a latere).
Починаючи з XVI століття з’являються постійні Нунціатури, очолювані Нунціями, чиї повноваження прирівнювалися до повноважень Легатів a latere.
У наш час існують наступні категорії Папських Посланців:
- Апостольський Нунцій
Коли Папський Посланець водночас виконує функцію постійного представника при главі держави та у відносинах з церковною ієрархією, він отримує звання Апостольського Нунція. Він має дипломатичний ранг Посла і, головним чином в католицьких країнах, є de iure деканом дипломатичного корпусу, акредитованого в країні. Основні завдання Апостольського Нунція перелічені в каноні 365.
До недавнього часу вживався також титул “Про-Нунцій” (Pro-Nuntius) для позначення Легата, котрий, виконуючи всі обов’язки Нунція, не користувався першістю в дипломатичному корпусі, акредитованому в країні. Утім, при збереженні різниці між цими двома категоріями, було прийняте рішення про вживання лише титулу Апостольський Нунцій.
- Апостольський Делегат
У тих випадках, коли держава не встановила дипломатичних стосунків зі Святим Престолом, Римський Архиєрей направляє своїх посланців, які представляють його лише при Церкві й мають звання Апостольських Делегатів. Вони не акредитовані при уряді держави, але мають своїм обов’язком “піклуватися про встановлення дедалі міцніших та дієвіших зв’язків між Апостольським Престолом та окремими Церквами на території певної держави. Їхні обов’язки перелічені в каноні 364.
- Постійні Представники, Постійні Спостерігачі, Спеціально Запрошені
Для представництва при міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО, ФАО, Рада Європи тощо) чи на Конференціях та Конгресах Святий Престол посилає своїх делегатів з духовних осіб або мирян.
- Легати
Для окремих надзвичайних місій Папа призначає своїх Легатів “a latere”, які виступають як його друге “я” (tamquam alter ego). Коли Папа обирає для цього Кардинала з Римської Курії, він зветься Кардиналом-Легатом. Існують ще інші категорії Легатів (Missus specialis, Ablegatus Aposтolicus etc).
Окрім права направляти своїх посланців в ту чи іншу державу, Святий Престол має право також і приймати предствників іноземних держав з постійними чи тимчасовими місіями. Починаючи з кінця XV століття при Святім Престолі діє більш менш постійний дипломатичний корпус. Більшість посланців мають титул Надзвичайного та Повноважного Посла, інші – Посланця, Радника-Посланця, тощо.
КАНОНИ КОДЕКСУ КАНОНІЧНОГО ПРАВА, СТОСОВНО ПАПСЬКИХ ПОСЛАНЦІВ
Канон 362:
Одвічним і суверенним правом Римського Архиєрея є призначення Легатів до окремих Церков різних країн та регіонів, як також і до держав та світських властей, а також переведення та відкликання їх при обов’язковому дотриманні положень міжнародного права стосовно місій та відкликання Легатів, акредитованих при державах.
Канон 363:
- 1. Легатам Римського Архиєрея доручається постійно представляти Римського Архиєрея при окремих Церквах, а також в державах та перед світською владою в місцях їхнього призначення.
- 2. Апостольський Престол представляють також і ті, хто у складі Папської Міссії направляються на міжнародні наради або конференції та зібрання як Делегати чи Спостерегачі.
Канон 364:
Головний обов’язок Папського Легата полягає в сприянні постійному зміцненню та дедалі більшій дієвості зв’язків єдності між Апостольським Престолом та окремими Церквами. Отже, Папський Легат має своїм обов’язком:
1) повідомляти Апостольський Престол про умови, в яких перебувають окремі Церкви і про все, що стосується життя Церкви та блага душ;
2) допомагати ділом і порадами Єпископам, не втручаючися при цьому у виконання ними їхньої законної влади;
3) підтримувати тісні зв’язки з Конференцією Єпископів і надавати їй всіляку допомогу;
4) у справі призначення Єпископів направляти до Святого Престолу чи пропонувати йому імена кандидатів, а також збирати інформацію про них, згідно з приписами Святого Престолу;
5) всіляко підтримувати те, що сприяє миру, прогресу та співпраці народів;
6) разом з Єпископами налагоджувати дружні зв’язки не лише між Католицькою Церквою та іншими Церквами та церковними громадами, але й з нехристиянськими релігіями;
7) разом з Єпископами дбати у стосунках з керівниками держави про все, що торкається місії Церкви та Апостольського Престолу.
8) окрім усього іншого, здійснювати повноваження та виконувати інші доручення, довірені йому Апостольським Престолом.
Канон 365:
- 1. На Папського Легата, який водночас здійснює місію Посланця при державах, згідно з нормами міжнародного права, покладається також особливий обов’язок:
1) установлювати й підтримувати зв’язки між Апостольським Престолом та властями певної держави;
2) займатися питаннями відносин Церкви з державою та сприяти укладенню конкордатів, інших подібних угод та втіленню їх у життя.
- 2. Виконуючи діяльність, про яку йдеться в §1, Папський Легат, якщо цього вимагають обставини, повинен брати до уваги думку й поради (місцевих) Єпископів та інформувати їх про перебіг переговорів.
Канон 366:
Зважаючи на особливий характер міссії Легата:
1) на резиденцію Папського Представника не поширюється юрисдикція місцевого Ординарія, якщо тільки мова не йде про укладення шлюбів;
2) Папському Легату належить право провадити богослужіння (включаючи і архиєрейські) у всіх церквах на території свого представництва, попердивши, по можливості, місцевих Ординаріїв.
Канон 367:
Папський Легат не припиняє виконувати свої обов’язки і тоді, коли Апостольський Престол опиняється вакантним, якщо лише в папському листі про (його) призначення не передбачається інше; утім, він звільнюється від їх виконання по закінченню строку мандата, при повідомленні його про відкликання та коли Римський Архиєрей приймає його відставку.
