Послання Святішого Отця Папи Франциска з нагоди Всесвітнього Дня Молитви за збереження створіння
1 вересня 2018 року
Дорогі брати і сестри!
У цей День Молитви, перш за все, хочу подякувати Господеві за дар спільного дому та всіх людей доброї волі, які стараються його охороняти. Я вдячний також за численні проекти, спрямовані на вивчення та захист екосистем; за зусилля, спрямовані на розвиток більш стійкого сільського господарства та більш відповідальне харчування; за різні навчальні, духовні та літургійні ініціативи, що єднають багато християн у цілому світі у турботі про створіння.
Ми повинні визнати: ми не змогли захистити створіння з відповідальністю. Ситуацію охорони навколишнього середовища, на глобальному рівні, а також у багатьох конкретних місцях, не можна вважати задовільною. Тому виникла потреба у відновлених і здорових стосунках між людством та створінням, переконання в тому, що лише бачення справжньої та цілісної людини дозволить нам краще піклуватися про нашу планету на користь сучасних та майбутніх поколінь, тому що «немає екології без рівнозначної антропології» (енц. Laudato si‘, 118).
У цей Всесвітній День Молитви за збереження створіння, який Католицька Церква вже декілька років святкує разом з православними братами і сестрами та з іншими Церквами і християнськими Спільнотами, я хотів би звернути увагу на питання води, настільки простого і дорогоцінного елементу, доступ до якої, на жаль, є для багатьох важким, якщо не неможливим. Проте «доступ до здорової питної води є важливим, фундаментальним та універсальним правом людини, оскільки визначає виживання людей, і це є умовою для виконання інших прав людини. Цей світ має великий соціальний борг щодо бідних, які не мають доступу до питної води, оскільки означає позбавити їх права на життя, закоріненого в їх невід’ємній гідності» (там само, 30).
Вода запрошує нас замислитись над нашим походженням. Людське тіло, в більшості, складається з води; і протягом історії багато цивілізацій виникли біля великих потоків води, що визначили їхню ідентичність. І в поетичному зображенні, яке використовується на початку Книги Буття, сказано, що на початку дух Творця «ширяв над водами» (1,2).
Думаючи про фундаментальну роль води у створенні та розвитку людства, відчуваю потребу подякувати Богові за «сестру воду», просту і корисну, як ніщо інше, для життя на планеті. Саме з цієї причини, дбати про джерела та водні резервуари стає нагальним імперативом. Сьогодні більше, ніж будь-коли, потрібний погляд, який виходить за межі безпосереднього (пор. Laudato si’, 36), за межі «утилітарного критерію ефективності та продуктивності для індивідуального прибутку» (там само, 159). Надзвичайно необхідні спільні проекти та конкретні жести, пам’ятаючи, що будь-яка приватизація природного ресурсу води, яка шкодить праву людини на доступ до неї, є неприйнятною.
Для нас, християн, вода є найважливішим елементом очищення та життя. Відразу спадає на думку Хрещення, таїнство нашого відродження. Вода, освячена Духом, є матерією, за допомогою якої Бог оживив та оновив нас, є благословенним джерелом життя, яке більше не вмирає. Хрещення також вказує християнам різних конфесій реальну й неодмінну вихідну точку для того, щоб жити більш автентичним братерством на шляху до повної єдності. Ісус, на шляху своєї місії, обіцяв воду, здатну задовольнити спрагу людини назавжди (пор. Йо 4,14). Він пророкував: «Коли спраглий хтось, нехай прийде до мене і п’є!» (Йо 7,37). Піти до Ісуса, пити від Нього, означає особисто зустрітись з Ним як з Господом, почерпнувши з Його Слова сенс життя. Нехай слова: «Спраглий я» (Йо 19,28), які Він вимовив на хресті, постійно лунають у нас. Господь все ще просить погасити Його спрагу, Він є спраглий любові. Він просить нас, голосом багатьох спраглих сьогодні, дати Йому пити, щоб потім сказати нам: «Я мав спрагу, і ви дали мені пити» (Мт 25,35). Дати пити, у світовому контексті, означає не лише особисті жести милосердя, але конкретні вибори та постійне прагнення гарантувати кожному основне благо води.
Я хотів би також звернути увагу на питання морів та океанів. Нашим обов’язком є дякувати Творцеві за важливий і чудовий дар великих вод й за те, що вони містять (пор. Бт 1,20-21; Пс 146,6); прославляти Його за те, що Він покрив землю океанами (пор. Пс 104,6). Спрямовувати наші думки на величезні морські простори, які в постійному русі, вказує також, в певному розумінні, на можливість думати про Бога, який постійно супроводжує Своє створіння, скеровуючи його шлях та підтримуючи його в існуванні (пор. Св. Йоан Павло II, Катехиза, 7 травня 1986 року).
Зберігати кожного дня цей безцінний дар – означає сьогодні неминучу відповідальність, справжній та власний виклик: необхідна ефективна співпраця між людьми доброї волі, щоб співпрацювати у безперервній роботі Творця. На жаль, багато прагнень згасає через брак регулювання та ефективного контролю, особливо у відношенні до захисту морських територій за межами національних кордонів (пор. Laudato si’, 174). Ми не можемо дозволити, щоб мори та океани наповнилися інертними просторами плаваючого пластику. Ми покликані також взяти на себе зобов’язання у цій надзвичайній ситуації, з чітким усвідомленням, молячись так, наче все залежить від божественного Провидіння і працюючи так, наче все залежить від нас.
Молімося, щоб вода не була знаком розмежування народів, але зустріччю людської спільноти. Молімося, щоби були збережені ті, які у пошуках кращого майбутнього ризикують своїм життям на морях. Просімо Господа і тих, які виконують високопоставлені служби в політиці, щоб найбільш важливі питання нашого часу, які пов’язані з міграцією, зі зміною клімату, з правом кожного користуватися первинними благами, розглядалися з відповідальністю, з оглядом на майбутнє, з великодушністю і в дусі співпраці, особливо серед країн, які мають більше можливостей. Молімося за тих, які посвячують себе апостоляту моря; за тих, які допомагають задуматися над проблемами, перед якими постали морські екосистеми; за тих, які вносять свій вклад у розвиток і застосування міжнародних стандартів, що відносяться до морів, які можуть захистити людей, країни, блага, природні ресурси – думаю, наприклад, про морську флору і фауну, а також про коралові рифи (пор. там само, 41) чи морське дно – і забезпечити всебічний розвиток в перспективі загального блага всієї людської родини, а не якісь особливі інтереси. Пам’ятаймо про тих, які працюють для збереження морських зон, для захисту океанів та їх біорізноманіття, щоб відповідально й гідно виконували це завдання.
Вкінці, піклуймося про молоді покоління і молімося за них, щоб вони зростали у пізнанні й повазі до спільного дому та у бажанні піклуватися про основний добробут води на благо всіх. Моїм бажанням є, щоб християнські спільноти давали все більш і більш конкретний внесок, щоб всі змогли скористатися цим незамінним ресурсом, в шанобливому піклуванні про дари, отримані від Творця, особливо про річки, моря та океани.
Ватикан, 1 вересня 2018 року
