Проповідь Апостольського Нунція, Його Високопреосвященства Архієпископа Клаудіо Ґуджеротті під час Божественної Літургії з нагоди святкування 1030 років Хрещення Київської Русі

Київ, Собор Воскресіння, 14 серпня 2018 року

 

Ваше Преосвященство, дорогий брате єпископе Йосифе,

дякую за це запрошення молитися з вами і святкувати цю надзвичайно урочисту подію. Для мене є великою честю бути поміж вами, щоб передати вам щирі обійми Папи Франциска. В цей момент він є поруч та радіє з вами з нагоди цього ювілею.

Звичайно, ми всі є духовно з’єднані з Його Блаженством Святославом, який не міг бути присутнім в цій хвилині, оскільки перебуває з пастирським візитом у Сполучених Штатах.

Чудово, що після стількох святкувань, які відбулися в Україні, з метою відзначення цієї події, ми знаходимося сьогодні в храмі, щоб служити Євхаристію. Адже, залишаючи з боку усі промови, які лунають з нагоди цієї події, Євхаристія є тим способом, який нам даний, щоб подякувати Богові. І дякуємо Богові, що дав нам, насамперед, Свого Сина Ісуса, Який в Євхаристії є особливо присутнім у Своєму Слові, у Своєму Тілі та Крові.

Ми святкуємо сьогодні ювілей тієї події, і не можемо цього ніколи забути, яка, насамперед є сакраментальним актом. Звичайно, кожний жест має безліч історичних, політичних та культурних значень. Але хрещення є, насамперед, актом віри. Стараймося, отже, звільнитися від риторичної схеми, яку ми намагаємося побудувати на подіях, які торкаються всього народу, і повернутися у центр таїнства, яке святкуємо. Це таїнство було в иявлене через знак, яким уділяється хрещення: людина занурюється у воду і виходить з неї. І ви дуже добре знаєте, що це означає: людина помирає, як Христос помер, і воскресає, як Христос воскрес. Це сталося з кожним з нас. І це сталося з вашим народом. Цей акт хрещення, якщо подумаємо добре, є актом, який повністю змінює наше існування та наш спосіб мислення.

Ми не прийшли сюди наче до театру, щоб подивитися комедію. Ми стоїмо у присутності Бога, щоб звіщати, що Ісус Христос є єдиним Господом історії, та що ми померли і воскресли у Ньому і з Ним. Для нас це здається очедивним. Але не таким це виглядало для тих, які були присутніми в минулому при тому святкуванні, як ми почули у першому читанні з Першого Послання святого апостола Павла до Коринтян: через це таїнство Христове, християн вважали божевільними, безрозсудними у відношенні до мудрості греків і нерозумними у відношенні до релігійності євреїв. Але для нас, які віруємо, це таїнство є найбільшим знаком Божої мудрості. Тому існує чіткий розрив між розрахунками людей та актом хрещення. Залишмо політичні мотиви, які могли вплинути на цей вибір. Але акт, вчинений князем Володимиром, є суто релігійним актом.

Ця різниця між глибоким радикалізмом, який породжує відмова від гріха та створення нового світу, побудованого на абсолютно інших правилах і принципах, залишається метою кожного віруючого народу, тому що хрещення – це не просто ностальгічна пам’ять, а щоденне зобов’язання помирати до логіки світу та народжуватися для логіки Бога, Який так сильно любив нас, що зіслав Свого Сина до нас, щоб померти на ганебному хресті.

Існує завжди глибока різниця поміж владою світу і владою Христа. І зустріч Ісуса з Пилатом, про яку ми чули у Євангелії є найбільшим свідченням цього. Якщо Ісус захотів би бути людиною, яка подобається політичній владі, Він не поводився б так і не помер би. Натомість видається, що Христос у цій зустрічі з Пилатом сам шукав засудження на смерть. Цим Він твердо розбиває будь-яку людську владу, яка хоче поставити себе на місце Бога.

З іншої сторони, хрещення Київської Русі, як й інші приклади хрещення народів, приводить до дуже глибокої внутрішньої переміни. Ми сьогодні не усвідомлюємо цього. Подумайте, яку владу приписували ідолам перед хрещенням. Знаєте, що означало сказати цим ідолам: ти не маєш більше ніякого значення, не вірю більше у твій захист? Подумайте про психологічну стійкість тих бідних людей, які звісно, як наслідок очікували після цього прокляття ідолів.

Обряд Хрещення нам це пригадує: ми звертаємося до Заходу та відрікаємося від Сатани і від його ідолів. Потім звертаємося на Схід і визнаємо нашу віру в Христа Ісуса. Хрещення будь-якого народу ніколи не є звичайною подією, але є актом надзвичайної мужності та розірванням з власним минулим. Тому ми визнаємо його як утверджуючий акт нового народу та бачимо у хрещенні народу початок нового життя народу, нової культури, адже євангелізація, зазвичай, є великим культурним розквітом народу.

З наверненням народу народжується те, що стародавні називали «просвітлення». Тому й сьогодні ми називаємо хрещення «просвітленням». І називаємо просвітителями тих, які привели до хрещення. Таким чином сьогодні народ, який отримав хрещення, вже не може відійти від нього. Як сказав один великий античний вірменський історик: просити мене відмовитися від християнства, означає, просити мене відмовитися від моєї шкіри, чи навіть більше, відділити мою шкіру від її кольору.

Це дуже добре зрозуміли атеїсти, які намагалися знищити релігію на цій землі. Знищити віру зі серця народу означає повернути його назад до поганського світу. Але особливо ви, дорогі брати греко-католики, вистояли перед спробою привести ваш народ до поганства в час, коли радянська влада намагалася знищити вас. Ми дякуємо вам за це і Вселенська Церква схиляється перед цим жестом та перед тими людьми, які віддали своє життя заради того, щоб вода Хрещення не залишилася лише якимсь зовнішнім знаком. Ці мученики охороняють нас з неба, але водночас є також дуже вимогливими до нас. Якщо вони заплатили власним життям, то що вимагається сьогодні від нас, коли святкуємо хрещення Володимира?

Чи ми думаємо, що наше завдання є менш вимогливим і легшим від наших мучеників? Чи ми думаємо, що можемо продатися могутнім цього світу, щоб більше нас не турбували? Думаємо заперечити відвагу Ісуса перед Пилатом? Чи ми є готові приклонитися всім «Пилатам» цього світу, вистачить лише, щоб вони мали трохи грошей у своїх руках? І замість того, щоб цілувати Святий Хрест, який є знаком нашої віри, чи ми не є спокушені тим, щоб цілувати руки тих, яких називаємо доброчинцями? Ні, дорогі брати і сестри, не можемо перейти від однієї неволі до іншої. При хрещенні від нас вимагається розірвати зв’язок зі світом та дати зрозуміти всім, що наша ціль не є тут на землі, але у царстві небеснім. Якщо ми вийшли з води, померли для світу, щоб воскреснути у Христі, це завдання є постійним. І питання, яке ми собі ставимо, є наступне: чи я, як особа, і чи ми, як народ,  залишилися вірними наверненню, чи перейшли до ідолопоклонства?

Чи Євангеліє, яке є нашою конституцією, є тим, що найчастіше беремо у руки в нашому житті, щоб читати Слово Боже, чи стало тільки якоюсь серією цитат, які ми пригадуємо від наших бабусь? І коли нас бачать на вулиці, чи вбачають, що ми є іншими, чи є щось, що нас відрізняє, чи ми перетворилися у масу? Це завдання, про яке нам пригадує власне хрещення. Це вимоглива пам’ять тих, хто святкує власне минуле у Христі.

Дорогі брати і сестри, чи ми є готові кожного дня повернутися на Схід, щоб прийняти обличчя Ісуса, Його стиль і Його послання? Чи, навпаки, ми завжди стоїмо однією ногою на схід, а іншою ногою на захід, посередині поміж ідолами й Ісусом? Це вимагає щоденного навернення і цього навернення випрошується у молитві.

Чи не була, власне, краса вашої Літургії тим фактором, що переконала посланців Володимира в Константинополі, щоб вибрати візантійський обряд християнства, згідно з Хронікою Нестора: «нам здавалося, що ми в небі»? Нехай наша Літургія буде нашим небом. Нехай наше навернене життя буде нашим небом. Нехай наша взаємна любов буде нашою дорогою, яка веде нас до неба. Це є наше побажання і це побажання, яке Вселенська Церква складає вам, радіючи з вами з нагоди цієї надзвичайної події, яку ви святкуєте та складає вам щирі побажання: будьте гідними того, ким ви є. Будьте живим Євангелієм, щоб коли будь-хто вас зустріне, будь-хто зустріне український народ, зміг сказати: вони є Христові. Все інше вам буде дано з ласки Божої.

Дякую Богові і дякую Вам, дякую вашим предкамі дякую вашим дітям. Дякую за те, ким ви були і за те, ким зможете бути. Амінь.