Візит Папи Франциска до Базиліки Святої Софії в Римі та зустріч з українською греко-католицькою спільнотою

Неділя, 28 січня 2018

 

Вітання при приїзді перед Собором Святої Софії

 

Слава Ісусу Христу! [українською мовою]

Дуже дякую за запрошення, за вашу присутність, за прийняття, за вашу радість. Я приїхав, щоби помолитися разом із вами та відвідати вас. Запрошую вас, перед тим, як увійти, помолитися за мир в Україні.

Радуйся Маріє…

Побачимося пізніше.

 

ПРОМОВА

 

Ваше Блаженство, дорогий Брате Святославе, дорогі єпископи, священики, брати й сестри, щиро вітаю вас, я радий бути з вами. Дякую вам за вашу гостинність та за постійну вірність: вірність Богові та Наступникові святого Петра, за яку ви неодноразово заплатили високу ціну.

Входячи до цього святого місця, я з радістю вдивлявся у ваші обличчя, слухав ваш спів. І якщо ми перебуваємо тут, зібрані в братньому сопричасті, бачимо, але які були відображенням люблячого погляду Бога на нас. Маю на увазі, зокрема, три постаті: перша – це кардинал Сліпий, 125-ту річницю народження якого спогадувано в році, який щойно закінчився. Він хотів та спорудив цей світлий собор, аби він сяяв, як пророчий знак свободи в роках, коли був заборонений доступ до численних місць культу. Але завдяки пережитим та пожертвуваним Господеві стражданням він приклався до спорудження іншого храму, ще величнішого та прекраснішого, будівлі з живого каміння, якою є ви (пор. 1 Пт 2,5).

Другою постаттю є єпископ Чміль, що упокоївся сорок років тому й тут похований: це людина, яка зробила мені багато добра. Незабутнім для мене є спогад про те, як юнаком – мені було 12 років – я ходив на Службу Божу, яку він очолював. Він навчив мене прислуговувати, читати ваш алфавіт, відповідати на Службі … ; від нього я дізнався, під час цього прислуговування на Службі Божій – я робив це трійчі на тиждень – , про красу вашої Літургії; з його розповідей – живе свідчення про те, наскільки віра випробовувалася та кувалася серед жахливих атеїстичних переслідувань минулого сторіччя. Я дуже вдячний йому та вашим численним “героям віри”: тим, хто як Ісус, засівали на хресній дорозі, зродивши плідний врожай. Бо справжня християнська перемога є завжди під знаком хреста, нашим прапором надії.

А третя постать, яку я хочу згадати – це кардинал Гузар. Ми були введені в кардинальський сан того самого дня. Він не був лише «отцем і главою» вашої Церкви, але провідником та старшим братом багатьох; Ви, Ваше Блаженство, носите його в серці, й чимало людей назавжди запам’ятають його любов, люб’язність та чуйну й молитовну присутність до самого кінця. Незрячий, але дивився набагато далі.  

Ці свідки минулого були відкритими на Боже майбутнє, й тому дають надію для сучасності. Дехто з вас, мабуть, мав ласку бути з ними знайомим. Коли переступаєте поріг цього храму, пригадуйте, пам’ятайте батьків і матерів у вірі, бо вони є основами, які нас тримають: ті, хто навчив нас Євангелія своїм життям, і надалі спрямовують нас та супроводжують в дорозі. Верховний Архиєпископ говорив про матерів, про українських бабусь, які передають віру, які мужньо передавали її; які мужньо христили дітей та онуків. А також сьогодні [є великим] добро – і я кажу це тому, що знаю, – добро яке ці жінки роблять тут, у Римі, в Італії, піклуючись дітьми, або як доглядальниці: передають віру в родинах, які деколи є літеплими у досвіді віри… Ви ж маєте мужню віру. Пригадую собі читання з минулої п’ятниці, коли Павло каже Тимотеєві: «Твоя мама і твоя бабуся». За кожним із вас є мама, бабуся, яка передала віру. Українські жінки – дійсно героїні. Дякуймо Богові!

На шляху вашої римської громади стабільним орієнтиром є ця ректорія(ред. – непарафіяльний храм). Разом з українськими греко-католицькими спільнотами всього світу, ви влучно висловили свою душпастирську програму одним реченням: Жива парафія – місце зустрічі з живим Христом. Я хотів би підкреслити два слова. Першим є зустріч. Церква – це зустріч, це місце, в якому зцілюється самотність, в якому перемагається спокуса відокремлюватися та замикатися, в якому черпається сили для того, аби перемагати зацикленість на собі. Отже, спільнота – це місце, в якому поділяємо радощі й труднощі, куди приносимо тягарі серця, життєві незадоволення й ностальгію за рідним домом. Тут на вас чекає Бог, аби зробити стійкішою вашу надію, адже коли зустрічаємо Господа, все пронизується Його надією. Бажаю вам завжди черпати тут хліба для щоденної мандрівки, утіхи серця, зцілення ран. Друге слово – живий. Ісус є живий, Він воскрес і є живий, і саме таким зустрічаємо Його в Церкві, на Літургії, в Слові. Тож кожна Його спільнота не може не виточувати аромат життя. Парафія не є музеєм пам’яток минулого чи символом присутності на території, але серцем місії Церкви, де отримується та поділяється нове життя, те життя, яке перемагає гріх, смерть, смуток, кожен смуток, і зберігає молодість серця. Якщо віра зроджуватиметься із зустрічі та промовлятиме до життя, то скарб, який ви отримали від ваших батьків, буде добре збереженим. Таким чином, ви зможете принести в дар неоціненні добра вашої традиції також і молодим поколінням, які приймають віру насамперед тоді, коли відчувають Церкву близькою та жвавою. Молодь потребує відчувати це: що Церква не є музеєм, що Церква не є гробницею, що Бог не є там якоюсь річчю… ні, що Церква є жива, що Церква дає життя, і що Бог – це Ісус Христос, присутній у Церкві, це Живий Христос.

Я хотів би також скерувати вдячну думку до багатьох жінок, – хоч я вже трохи говорив про це, але ще раз повторюся, – які у ваших громадах є апостолами милосердної любові та віри. Ви є дорогоцінними та несете в численні італійські родини вістку Бога у найкращий спосіб, коли в своєму служінні опікуєтеся людьми через турботливу й ненав’язливу присутність. Це дуже важливо: ненав’язливо…, [у спосіб] свідчення… І тоді [хочеться сказати] “Ця жінка – добра…”; і віра приходить, передається віра. Заохочую вас сприймати свою важку і часто не приносячу задоволення працю не просто як роботу, але як місію: ви є орієнтирами в житті багатьох похилих віком людей, сестрами, які дають їм відчути, що вони не самотні. Несіть підтримку та ніжність Бога тим, які в своєму житті готуються до зустрічі з Ним. Це – велике служіння близькості, приємне Богові, за яке вам дякую. Ви ж, які виконуєте роботу доглядальниць за літніми людьми, бачите, як вони відходять до вічності і, можливо, забуваєте про них, бо з’являються інші, і ще інші… Так, пам’ятайте їхні імена… Бо ж саме вони відчинять вам двері там, у небі, саме вони.

Я розумію, що в часі вашого побуту тут, ваше серце б’ється для вашої Країни, й пульсує не лише з любов’ю, але й з почуттям тривоги, насамперед, через лихо війни та економічні труднощі. Я є тут, аби сказати вам, що я є поруч з вами: близький серцем, поруч у молитві, близький, коли звершую Євхаристію. Під час неї благаю Князя Миру, аби змовкла зброя. Прошу Його також про те, щоб у вас більше не було потреби вдаватися до величезних жертв, щоб утримувати своїх найдорожчих. Молюся, щоб у серці кожної особи ніколи не згасала надія, але щоб оновлювалася мужність прямувати вперед та завжди розпочинати заново. Дякую вам від імені всієї Церкви, удіяючи всім вам та людям, яких ви носите у серці, моє Благословення. І прошу вас, будь ласка, не забувайте молитися за мене.

А ще я хотів би поділитися з вами і розповісти вам один секрет. Вночі, перед тим, як лягаю спати, та вранці, коли прокидаюсь, я «завжди зустрічаюся з українцями». Чому? Тому що коли ваш Верховний Архиєпископ прибув до Аргентини, коли я його побачив, то подумав, що це «міністрант» з української Церкви: але це був Єпископ! Він плідно працював у Аргентині. Ми доволі часто зустрічалися разом. Потім, одного дня він поїхав на Синод і повернувся Верховним Архиєпископом, щоб попрощатися. Того дня, коли він прощався, подарував мені надзвичайно гарну ікону – ось таку [Папа складає на половину аркуші, які має в руках, щоб показати розмір] – Божої Матері Замилування. І я, в Буенос-Айресі, заніс її до своєї кімнати, і щоночі вітався з нею, і також зранку, за звичаєм. А потім прийшла моя черга поїхати до Риму і не змогти повернутися – він міг повернутися, а я ні!… І я попросив, щоб мені передали три книги Літургії Годин, які я зі собою не взяв, інші основні речі, і цю ікону Богородиці Замилування. І кожної ночі, перед тим, як лягати спати, цілую Богоматір Замилування, яку мені подарував ваш Верховний Архиєпископ, і зранку також вітаюся з нею. Таким чинном можна сказати, що я розпочинаю та завершую день «по-українськи».

А зараз запрошую вас помолитися до Богородиці, і дам вам благословення, яке хотів би уділити разом з вашим Архиєпископом.

Радуйся Маріє…

[Благословення]

 

Привітання на завершення до української громади, зібраної на подвір’ї Собору Святої Софії

 

Дорогі брати і сестри, я дуже дякую вам за теплий прийом. Моє серце лишається сповненим радості через цю зустріч. Дякую вам за вашу витривалість у вірі. Будьте непорушними у вірі! Бережіть віру, отриману від ваших пращурів і передавайте її дітям. Це найпрекрасніший дар, який народ може дати дітям: віру, віру отриману.

Хай Господь вас благословить. І моліться за мене [відповідають: «Так!»] Але за чи проти?… [відповідають: «за!»]Продовжуйте молитися за мене. І я продовжуватиму молитися за вас, починаючи та завершуючи день «по-українські» перед Богородицею, яку мені подарував Архиєпископ [Шевчук] у Буенос-Айресі.

Даю вам благословення. Просімо його у Богородиці, разом.

«Радуйся Маріє…»

[Благословення]

Відважно, і вперед!