Промова Архиєпископа Клаудіо Ґуджеротті з нагоди Тижня молитов за єдність Християн

Київ, Храм св.Василія Великого, 21 січня 2018 р.

Достойні і дорогі брати у Господі,

Дух Божий зібрав усіх нас сьогодні ввечері разом, щоб, не зважаючи на те, що нас досі роз’єднує, ми могли спільно застановитись і помолитись.

Тема цього тижня молитов за єдність християн походить із певності, що Бог особисто визволяє нас від тих, котрі бажають бачити нас рабами. Ця тема була опрацьована спільнотою християн із Карибів, які століттями переживали гніт колоніалізму. Для них мир, який приніс Христос своєю смертю і воскресінням, власне і є визволенням. Але в який спосіб Христос зробив нас вільними?

Щоб зрозуміти це, потрібно пригадати визволення ізраїльського народу із Єгипетської неволі: це визволення коштувало йому 40 років мандрівки в пустелі, голоду, спраги, зради, ностальгії за елементарною безпекою, якою втішався раб, а саме – вижити, навіть ціною власної свободи.

Спокуса бути рабами заради шматка хліба завжди супроводжувала людство, як це майстерно показав Достоєвський у «Легенді про Великого Інквізитора» у своєму творі «Брати Карамазови». Великий Інквізитор добре збагнув цю спокусу. Звертаючись до Ісуса, який несподівано повертається на землю, він каже: «Свобода віри тобі була дорожчою за все…, і що, тепер ти побачив цих вільних людей? Саме сьогодні ці люди переконані, як ніколи раніше, що вони посідають абсолютну свободу, і все ж таки, вони самі принесли нам свою свободу і покірно поклали її нам до ніг».

Ми, які були зцілені свободою, яку нам заслужив Христос на хресті, захотіли повернутися в рабство. Як це трапилось? Це знову пояснює Інквізитор Достоєвського: «Ми їх наситимо в Твоє ім’я і заставимо повірити, що ми це зробили в Твоє імя». Вони нам скажуть: «Залиште нас краще в рабстві, але втамуйте наш голод». Нарешті вони самі зрозуміють, що свобода і хліб земний в достатку для всіх є несумісними для них, тому що ніколи, ніколи вони не зможуть розділити його між собою! Вони також переконаються, що ніколи не зможуть бути вільними, тому що слабкі, повні вад, бездарні і бунтівні.»

Нездатність забезпечити справедливість, бажання хліба, досвід пережитого зла, бажання, щоб хтось наказав нам, що і як робити – все це протягом історії людства дуже часто змушувало нас відмовитися від свободи, навіть від тої свободи, яку дарував нам Бог у своєму синові Ісусові.

Інквізитор дорікає Ісусові і запитує його, чому він відмовився стати Цезарем і подарувати всім, таким чином, всесвітній мир. Тоді сумління людей було б упокорене, народ прийняв би з вдячністю хліб з рук тих, хто у нього цей хліб забрав. Головне, почуватися захищеними, як діти, для яких все організовано, включно з іграми, в яких їх вчать, коли радіти, а коли терпіти. Таким чином, Достоєвський описує логіку влади.

Ось як, дорогі брати, втрачається свобода. Ісус сказав нам в Євангелії, що саме правда визволить нас, Але часто ми продавали нашу свободу, а з нею і правду, лише щоб мати спокій.

«Мир залишаю вам, мій мир даю вам; не так, як світ дає, даю вам його..» Ось текст сьогоднішнього Євангелія. Якого миру хоче від нас Господь? Миру, якого не дає світ. Не миру влади чи насильства, але миру, який є даром, даром нас самих. Це добре зрозуміли перші християни, які в будь якій частині світу були готовими померти, щоб свідчити про Христа і Його правду і мати навзамін Його мир. І Церква відчула це по-особливому, тому що після Христа, його Пресвятої Матері, Апостолів та Івана Хрестителя, називала святими саме мучеників, і на їх могилах бажала служити Євхаристію.

Все ж таки, протягом століть, ці сини мучеників почали звинувачувати себе взаємно, а часом навіть і вбивати один одного, щоб показати, хто більш вірний Ісусові Христові, хто ним більше володіє. І таким чином, ми не лише втратили мир, що його дає нам Господь, але також і мир світу цього.

Господь обіцяв нам, що якщо слухатимемось Святого Духа, Він відкриє нам всю правду про навчання Ісусове, і таким чином ми позбудемося страху. Сьогодні ми не лише ризикуємо забути про Святого Духа, але живемо в страху, в страху один до одного, в страху християн по відношенню до християн.

Бог закликає нас усвідомити свій гріх і навернутися. Закликає нас шукати разом голос Духа Святого, щоб світ увірував, а не згіршився через наші поділи. І тоді нам буде дано мир, не так як світ його дає, міряючись силою та зброєю, з’ясовуючи хто сильніший і хто може більше принизити іншого, але мир, дарований нам Христом, який віддав себе задля спасіння всіх, а головно тих, хто переслідував його.

Дорогі брати, кожна із наших Церков мала своїх інквізиторів, і ніхто не каже, що їх уже немає. Тому потребуємо менше слів, менше переполовиненої правди, менше риторичних заяв. Потребуємо усвідомити наш жахливий гріх і відновити в нашому щоденному житті гармонію з Євангелієм, а не з традиціями.

Пригадаймо собі заклик св.. Ігнатія Антіохійського: « Хто визнає віру, не грішить, і хто має любов, не може ненавидіти….Ті, що визнають свою приналежності до Христа, будуть пізнані по ділах їхніх….Краще бути християнином не називаючи себе ним, аніж називати себе християнином і не бути ним» (Послання до Ефесян). Який отже єдиний спосіб, щоб отримати прощення гріхів наших поділів і взаємної ненависті? Відповідь на це – Любов, яка є ім’ям самого Бога і найвищою заповіддю для християнина.

Послухаймо також слова св. Климента Римського і побачимо, що завдання, яке чекає на нас, а саме розпізнати Божу волю у Святому Дусі, є завжди однаковим: «Любов міцно єднає нас із Богом, «любов силу гріхів покриває» (1 Пт. 4, 8), любов все зносить, все сприймає у святому мирі. У любові немає нічого непристойного, нічого чванливого. Любов не породжує схизм, любов все чинить у злагоді…Через любов, яку мав до нас Господь наш Ісус Христос, згідно Божого веління, Він пролляв за нас свою кров і дав своє тіло за наше тіло, своє життя за наше життя. Молімося, отже, і просімо в Його милосердя ласку перебувати в любові, вільні від усіх поділів, бездоганні» (Послання до Коринтян).

І нехай Христос, наш мир, буде з усім нами! Амінь.