Звернення Кардинала Леонардо Сандрі до прочан

Промова Кардинала Леонардо Сандрі, префекта Конгрегації Східних Церков, на завершенні ходи зі свічками та Молебню з прочанами всеукраїнської прощі до Марійського духовного центру у Зарваниці, субота 15 липня 2017 р.Б.

Блаженніший владико Святославе,
Високопреосвященний владико Клаудіо, Апостольський Нунціє,
Високопреосвященний владико Василіє, Митрополите Тернопільський,
Дорогі співбрати у єпископстві,
Всечесні та преподобні отці, Преподобні брати і сестри, Браття-семінаристи,
Любі брати і сестри у Христі!

1. «Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними! Ти помножиш народ цей, Ти збільшиш йому радість» (Ісая 9,1). Це пророцтво Ісаї віддзвонює цієї ночі у наших серцях. З різних доріг і з різних місцевостей прийшли ми всі сьогодні до цього місця, щоби помолитися та вшанувати Пресвяту Богородицю у Марійському духовному центрі в Зарваниці, поручаючи її могутньому заступництву мир в любій Україні. Нічна темрява є відгомоном темряви в серцях: думаємо про те, що переживає страждаючий народ, про тих, хто мусив був залишити свою домівку, про тих, хто був поранений чи бачив смерть дорогих людей, про матерів, які оплакують смерть своїх синів, про тих, хто шукає поваги до себе через можливість мати гідну роботу, яка дозволить утримувати свою сім’ю, про дітей сиріт та дітей, зранених у тілі та в душі. Але ще більш непроглядною є темрява тих, хто має серце, обтяжене егоїзмом та гріхом, бо воно, у різний спосіб, стало відповідальним за якесь зло: зло проти братів у людстві, зло проти зароджуючогося життя, зло збагачення завдяки використовуванню інших людей, зло розділу родин, зло пороків, що призводять до втрати гідності. Мати Божа у молитві Величання проголошує, що Бог зглянувся на покору слугині своєї. Тож замість того, аби вказувати пальцем проти інших, кожному із нас вартує перш за все визнати нашу немічність та нашу темряву. Коли ми терпимо від зла, і численні переживають «невинний біль» також і на цій землі, після миті розпачу та зрозумілого плачу, мусимо одразу ж чувати над нашим серцем, щоби Господь нас застеріг, як зробив це з Каїном: «В дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати» (Буття 4,7). Якщо зазнавши зла, бажання справедливості підштовхувало би нас аж до зростання в нас почуття образи, ненависті чи прагнення помсти, то на зло ми би відповідали злом, і таким чином сприяли би зростанню темряви, замість того, щоб шукати Божого світла, яке допомагає перемогти зло добром.
   Ваша присутність тут, проща, яку ви звершили, щоб дійти до стіп Пресвятої Богородиці – це жест, який проголошує нашу віру, що хоче бути подібною до віри Діви Марії, яка при зустрічі зі своєю родичкою Єлизаветою мовить: «милість Його з роду в рід на тих, хто боїться Його!» (Лк 1,50). Ми, що є подорожуючими по дорогах життя, потребуючі Божого милосердя, освітили цю ніч світлом наших свічок та теплом наших молитов і наших пісень. Ікони Молитовного взивання, перед якими ми з дитячих років зупинялися у молитві, навчили нас певності того, що Пресвята Богородиця збирає наші молитви і продовжує заступатися за нас, грішних перед троном Христа, свого Сина. Ця ніч насправді блаженна, бо у густих хмарах, які огортають цю дорогу Державу, ми знаємо, що можна продовжувати йти, несучи світло Христа Божого Сина, від Діви родженого.

2. Приїхавши до України я і сам став одразу ж прочанином, і перед тим, як зустрітися з вами цього вечора, я перетнув у товаристві Блаженнішого Святослава та Преосвященнішого владики Клаудіо, Апостольського Нунція в Україні, східну частину України. Я був у Харкові, Краматорську і Слов’янську. Я побачив багато будинків та церков, позначених обстрілами, бачив зруйновану бомбардуваннями лікарню, чув розповіді деяких переселенців з Донецької та Луганської областей, зміг обійняти деякі робини і дітей, які розповідали мені свої життєві історії. Я став подорожуючим приятелем вашого народу, який мав протистояти конфліктові, який досі не вирішений. Також і я хочу подякувати тут Господеві та Пресвятій Богородиці за дар цього досвіду. З одного боку, мій досвід був прийнятий як знак глибоких почуттів, з якими Святіший Отець Папа Франциск продовжує пильнувати за історією вашого народу. Я пообіцяв йому, що ми молитимемося в його наміреннях цього вечора. Безсумніву я прийшов принести світло любови Святішого Отця. І повернуся до Папи Франциска із запаленим свічником, наповненим олією вашої віри, вашої надії, вашого милосердя. Так, я бачив сльози, які наверталися у деяких матерів. Але я бачив так само, як багато з матерів замість того, щоб зупинитися у крикові розпачу та плачу, взялися за допомогу іншим людям, таким же потребуючим та страждаючим. Я бачив здруженість та співпрацю між священиками греко-католицького та римо-католицького обрядів. Я чув молитву, яка підносилася на Богослужіннях, за мир і примирення, і за те, щоб можна було чим скоріше зустрітися і працювати задля добра країни із братами православними. Я бачив народження церков та соціальних центрів Карітасу, де приймають дітей та їх матерів, де дають можливість насититися голодним, допомогти розпочати нову професійну діяльність чи знайти роботу тим, хто втратив її разом зі своїм рідним домом. Я бачив блискучі через сльози очі братів і сестер які зрештою починали знову посміхатися та надіятися, бо були разом, молячись і працюючи. Я глибоко відчув, що присутність Греко-Католицької Церкви у тих місцях запевняє душпастирську опіку своїм вірним, та дарує, разом з іншими християнами, численним людям, позначеним роками державного атеїзму, можливість шукати зустрічі із Богом. Саме тому я можу зробити моїми слова пророка: «Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить» (Ісая 9,1). Також і мене торкнулися знаки радості, що перейшли через терпіння, та зростають і ширяться у серцях, помазаних бальзамом милосердя та утішення.

3. 150 років минуло від канонізації св.Йосафата та інкоронації чудотворного образу Зарваницької ікони Богородиці, а також 125 років від народження Кардинала Йосифа Сліпого у Заздрості, що тут неподалік. За цей час не бракувало терпінь та моментів справжнього мучеництва і переслідувань. Але вогонь вашої віри не згас. Як казав святий Папа Іван Павло ІІ: «Мученики та ісповідники віри Української Церкви дарують нам прекрасний урок вірності ціною життя. А ми, особливі свідки їх жертви, усвідомлюємо, що вони зробили свій внесок у гідність світу, який здавався охоплений жорстокістю. Вони пізнали правду, і правда їх звільнила. Християни Європи і світу, схиляючись у молитві на порогах концтаборів та в’язниць, мають бути вдячні за це їхнє світло – бо світло Христа було тим світлом, яке вони запалювали у темряві. Ця темрява в очах світу, впродовж багатьох років виглядала перемагаючою, але так і не змогла затушити то світло, яке було світлом Божим і світлом ображеної, але не зламаної людини.»

4. Дорогі брати і сестри Української Греко-Католицької Церкви,Святіший Отець Папа Франциск любить вас та заохочує вас продовжувати бути народом, що крокує у впевненості світла Христового, що сяє навіть у найглибшій темряві людського серця та історії. Продовжуйте бути прочанами та нести разом із вами вогонь віри, надії та любові, моліться та просіть про заступництво Пресвятої Богородиці Зарваницької, мучеників, ісповідників та свідків Євангелія вашої історії, у творчій вірності вашим корінням та традиції, які вміють відповідати сьогоднішнім чоловікам і жінкам на спрагу Бога. Зарваницька Мати Божа, любимо тебе! Амінь.

Please follow and like us: