Гомілія Кардинала Сандрі в греко-католицькому Катедральному Соборі в Харкові

Проповідь Кардинала Леонардо Сандрі, Префекта Конгрегації Східних Церков, в часі Божественної Літургії в празник Собору святих славних і все хвальних дванадцяти Апостолів, в Катедральному соборі св.Миколая Чудотворця, Харків – 13 липня 2017 р.Б.

Блаженніший владико Святославе,
Високопреосвященний владико Клаудіо, Апостольський Нунціє,
Преосвященніший владико Василіє, екзарх Харківський,
Преосвященніші владики,
Високодостойні представники влади,
Всечесні та преподобні отці, Преподобні брати і сестри,
Любі брати і сестри у Христі!

1. Після великого празника святих славних і всехвальних первоверховних апостолів Петра і Павла, який я мав радість звершувати вчора у Києві, в Катедральному Соборі Воскресіння Христового, сьогодні я глибоко радію, що можу бути серед вас, щоби переживати Божественну Літургію у празник Собору святих, славних і всехвальних дванадцяти Апостолів, гідних кожної похвали, як читаємо в Часослові. Сьогодні у візантійській молитві на Вечірні знаходимо ці торкаючі слова: «Вудилище рибалок осоромила зухвалість філософів та словесні потоки красномовців, викарбовуючи повчання та догми Божої науки і відкрито проголошуючи добру новину незліченних дібр, участь у вічній насолоді, ангелів радість та славу, що не минає» (Стихира на Вечірній). Ми зібрані тут Духом Утішителем не лише для того, щоб споглядати, але й для того, щоб стати ще більш свідомими того, що завдяки нашому Хрещенню, ця «слава, що не минає», пролилася також і в наші серця. Слідуючи заклику святого Павла, ми хочемо наслідувати Апостолів, які доручили нам проголошення Євангелія, через дар їхнього життя. Це те саме Євангеліє, яке, ще перед тим, як назвати нам імена тих, кого обрав Ісус, вже чітко вказує нам на завдання, яке Він доручив насамперед їм: «Щоб вони перебували з Ним… І щоб послати їх проповідувати». Якщо ми перебувати з Господом, якщо не замешкати поруч із Ним, тоді кожний апостол, кожна охрещена людина несе світові лише власне слово, яке не має в собі жодної сили і, насамперед, не може спасати. Натомість наше серце, як серце кожної людини, прагне напитися з джерела, яке струмує з серця Христового: це вода, яка очищує, зрошує та укріплює. Проте ми добре знаємо, а апостоли Іван і Тома нам це підтверджують, що з тієї рани з боку Христа, яку пробили на Голготі, разом із водою пролилася також і кров. Ціна миру та примирення були заплачені Господом за всіх раз і назавжди, навіть якщо в історії між Його учнями продовжують повторюватися, як історія людства, яке ще перед потопом забулося за Бога, так і ще давніше, таїнство болю Авеля та братовбивчої заздрості Каїна.

2. Все це нас згіршує. І згіршує світ, який, замість того, щоб бачити «добрі діла християн, через які прославляти Отця, що є на Небі, – як каже Ісус – цей світ бачить поділи, боротьбу та страждання, що завдають один одному ті, які освячені одним і тим самим Хрещенням. Коли береться в руки зброю, ніхто не може сказати: «Я роблю це в ім’я мого Бога», а тим більше, в ім’я Євангелія. Тому що людська історія є повна цих конфліктів, які в книжках називаються релігійними, але які, при уважнішому вивченні, виявляються породженими іншими інтересами економічного чи політичного характеру, або панування, нав’язаного силою. На людському та християнському рівні любов до правди, яку апостоли доручили нам, не дозволяє нам прийняти мовчання, яке зійшло на конфлікт в Україні, на страждання, завдані сотням тисяч людей. Ми не можемо робити вигляд, що ми не бачимо вдів та сиріт, дітей, які мають складний доступ до продовження навчання, і які виросли, більше слухаючи час, поділений пострілами мінометів, аніж звуками шкільного дзвоника, пенсіонерів, які ледве виживають, молодь, яку кличуть на війну… Зрештою, на полі не гинуть теперішні можновладці, але ті, які є надією та майбутнім держави. Ми не хочемо змиритися перед застоєм міжнародної спільноти, перед зневірою до повазі до договорів, які свого часу були укладені, та разом з цим часто і систематично порушені. Ми хочемо миру і хочемо бути готовими пройти шляхом примирення, який слід пройти разом, а не самотужки. До цього закликає нас своїми словами та своїми жестами милосердя Папа Франциск, який доручив мені занести вам його глибокі почуття, запевнити у його близькості та уділити вам його Благословення. І я є тут між вами саме для того, щоби засвідчити вам його любов. Звертаючись до українських єпископів, греко-католицького та латинського обрядів, у лютому 2015 року, він поручав їм одне завдання: «Сенс справедливості та правди перед тим, як бути політичним, є моральним. Тому це є завдання, що є повірене також і вашій відповідальності Пастирів. Чим більше ви будете вільними служителями Церкви Христової, тим більше, попри вашу бідність, ставатимете захисниками родин, бідних, безробітних, слабких, хворих, стареньких пенсіонерів, людей з особливими потребами, біженців». Молімося разом до Святих Апостолів, щоб своїм заступництвом вони чували над вашими Пастирями: щоби були названі дітьми Божими, згідно з євангельською заповіддю блаженства, бо вони є миротворцями. І хочемо подякувати їм, починаючи з Його Блаженства, за всю їхню душпастирську працю, яку вони звершують з особливою увагою до євангелізації та за трепетне свідчення Воскреслого Господа, що звернене до світу молоді та покликань, та служіння численним болящим у тілі та у дусі, не забуваючи також про основоположний прості освіти і культури, у якому хочу виразити слова поваги та підтримки Українському Католицькому Університету. Продовжуйте бути пастирями, яких Народ Божий відчуває близькими до себе.

3. Не лише любов Папи Франциска чи Церков Європи, яких він запросив виразити свою солідарність до всього українського народу через збірку навесні 2016 року, але саме Слово Боже, яке щойно проголосили, прагне допомогти нам відчути любов Божу, також і на теперішній болісній сторінці історії цієї країни. Ми повинні просити про Божу Ласку, аби перемогти зло добром, бо лише людських сил нам не вистачить. Зло, яке ми хочемо і далі впізнавати, насамперед у нашому серці, в певних мріях чи баченнях життя, коли вони стверджують власну перспективу на світ і на речі, а не перспективу, що народжується від зустрічі з Євангелієм Ісуса. Це благодать бути здатним стояти перед лицем досвіду зла, яке чатує ззовні, як каже святий Павло: «До цього часу ми голодуємо, і спраглі, і нагі, нас б’ють, і ми скитаємось. Нас ображають, а ми благословляємо; нас гонять, а ми терпимо; нас ганьблять, а ми з любов’ю відзиваємося» (1 Кор. 4. 11-13). Якщо іноді ми подібні апостолам, які йдуть за Господом, але поки Він звіщає страсті у Єрусалимі, вони розділяються у суперечці про те, хто з них найбільший, або коли кожний із них є спокушений вважати своє минуле чи то рибалки, чи зелота, чи митаря, чи фарисея важливішим, аніж нове покликання, яке звернув Господь до нас, повернімось разом, щоб споглядати Його, повернімося до слухання Його Слова, і зробімо так, щоб наші ноги стали подібними до ніг посланника, якого описав пророк Ісая як посланця, що піднімається на гору, щоб проповідувати Божий мир. Хрест, який ми освячуємо і який потім буде поставлено на купол катедрального собору, разом із нижнім храмом, який ми освятили, хай нагадують нам кожного дня, що все наше буття – особисте, родинне, спільнотове – і навіть всього нашого народу, з його глибин і до його висот, є пронизане та позначене таємницею Христа, Розіп’ятого та Воскреслого у третій день, який живе навіки.

4. Всесвята Мати Божа, пресвята Богородиця, яку за кілька днів ми вшановуватимемо у Всеукраїнській прощі до Зарваниці, простягни свій покров над нами, та виблагай для нас у свого Сина дари утішення та зцілення від внутрішніх ран. Поможи нам пам’ятати історію народу цієї Нації, України, в якій не бракувало сторінок страждання, які її укріпили свідоцтвом віри, більш автентичної та щирої. Хочу знову доручити вам, зокрема те, що сказав святий Іван Павло ІІ під час свого візиту у 2001 році: «Скільки свідчень святості слідували одне за одним на цій вашій землі від дня її Хрещення! На початку, чітко виділяються київські мученики, князі Борис та Гліб, яких ви визначили «страстотерпцями», які прийняли мучеництво з рук брата, не взявши до рук зброї проти нього. Саме вони окреслили духовний лик Київської Церкви, де мучеництво в ім’я братньої любові, в ім’я єдності християн стало справжньою вселенською харизмою». Цитуючи українського поета Тараса Шевченка, який знову доручає вам мрію майбутнього, мрію процвітання, нового автентичного гуманізму, і яке в сьогоднішній молитві, хочемо, щоби знову зробити нашою: «врага не буде, а буде син, і буде мати, і будуть люди на землі». Амінь.

Please follow and like us: