Інтерв’ю з Кардиналом Леонардо Сандрі на Живому ТБ
Інтерв’ю Його Еміненції Кардинала Леонардо Сандрі,
Префекта Папської Ради у справі Східних Церков, журналістам Zhyve.tv
Київ, 12 липня 2017 року
Слава Ісусу Христу! Ваша Еміненціє, вітаємо Вас в студії «Живого телебачення», вітаємо Вас, як ми вже знаємо, вчетверте в Україні. Цього разу Ваша програма складається з того, що Ви, крім Києва, будете на Сході і на Заході України. Сьогодні це дві різні дійсності: на Сході є війна, і Ви зустрічатиметеся з вимушеними переселенцями, з Карітасом, з тими людьми, які допомагають іншим. А на Західній Україні Ви будете молитися в Зарваниці, де буде урочиста Служба Божа, проща і багато людей. Сьогодні це дві дійсності, в яких нам доводиться жити одночасно. Вам потрібно буде звернутися зі словом як на Сході, так і на Заході. В чому Ваш месидж буде однаковий, в чому він буде різнитися?
Перш за все, навіки слава!
Щиро дякую за це інтерв’ю, дякую багатьом слухачам, які слідкують за життям Апостольського Престолу. Дякую і всім тим, які працюють тут, бо це дуже важливий інструмент комунікації для церкви і для життя загалом. Думаю, що є лише одна реальність, яка єднає усю цю мою подорож: і це – Богородиця, Зарваницька Богородиця. І тут ми всі є прочанами до нашої Матері, до Матері України, і ця проща єднає всіх, всіх зі Сходу і всіх із Заходу, і тих, які не мають можливості жити в мирі, які мають свої труднощі, свої проблеми і які закликають по допомогу до Святої Богородиці, Матері Ісуса Христа, яка була поруч з Христом Розп’ятим. Реальність України, як Ви сказали, в цей момент, здається, ніби також географічно уможливлює, скажімо так, поділ, навіть якщо ніколи неможливо поділити ці три великі богословські чесноти: віру, надію та любов. І в цих двох реальностях, в яких, як Ви сказали, знаходиться розділена Україна: та частина, яка страждає більше від ворожнечі та насильства і шукає миру, вона може черпати це у вірі, надії і любові. Натомість можемо сказати, що на Заході, завдяки душпастирській роботі Греко-Католицької Церкви, роботі її пастирів та священиків, життя Церкви зростає, зростає через діла милосердя, які роблять також і на Східній Україні, зростає шляхом катехизації, праці з молоддю, завдяки роботі в сфері пастирської опіки покликань і в сфері освіти, щоб увійти до світу культури і передати справжні цінності, які лежать у коренях цієї країни і які стануть силою життя для всіх. І все діло милосердя, яке звершують також у лікарнях і різних поселеннях для переселенців, які ми також відвідаємо, допомагає церкві зростати у вірі, але не може обмежуватися тільки якоюсь частиною країни, хоч на Сході найбільше проявляється милосердя до ближнього, до тих, які є безпосередніми жертвами, в ці трагічні моменти життя України, через ті невимовні страждання, насамперед маленьких дітей, жінок, літніх людей та всіх тих, які залишились покинутими.
Вчора ми відвідали Майдан, а потім музей Голодомору. І перебуваючи там, я думав про той рівень варварства, який був вчинений, але я сподіваюся, що це ніколи не повториться. І сподіваємось, що це не станеться в якийсь інший спосіб на Сході України. Але вся Католицька Церква, найперше Папа, захотіли там виявити цю любов, це милосердя, це служіння, це втішення, щоб полегшити страждання завдяки збірці, яку він несподівано оголосив. Це сюрприз, на який здатне серце людини, яка любить. Ця збірка католицької Європи, католиків, насамперед тих, які хотіли бути поруч з Україною, яка є жертвою цієї ситуації, поруч з тими, котрі терплять біль, страждання і насильство, незалежно до якої церкви чи конфесії належать. Отже, дійти до цих людей – це означає показати їм, що суть Євангелія, суть життя Церкви – це служіння, любов, милосердя. І це я кажу дещо схематично, тому що, як я сказав, милосердя не може бути без віри, не може існувати віра без любові. Але ці два аспекти вирізняються в цих двох реальностях України сьогодення, як Ви сказали.
І вони поєднуються новим духом, новим ентузіазмом по-справжньому вірити та любити, йдучи до Богородиці. І це наша надія: «Spesnostra,salve» («Надіє наша, слався»), кажемо ми в латинській молитві «Salve,Regina» («Слався, Царице») до Богородиці. Spesnostra, salve, дорога Мати України, Мати Церкви, заступайся за ці страждання, за цей народ. І лише в Бозі та Його Матері знайдуть утішення та мир всі ті, які в цей момент зносять терпіння та віддають власне життя в цих ситуаціях болю. І Богородиця висушить кожну сльозу своїми сльозами, перебуваючи як завжди там, біля хреста, і завжди буде для нас: «Ось Мати твоя», Мати надії, надії на цю країну, яка побачить своє гідне майбутнє. Згадаймо про українців, насамперед про людей, про цих стареньких, які вже постраждали від світової війни, і тепер страждають знову, про молодь, тих, які емігрують, які повинні залишити країну, тому що не знаходять якогось рішення своїм ідеалам, своїй певності, уявленням як побудувати родину, рішення того, як, можливо, стати служителем Бога та Церкви. І отже, що з більшою силою несе ця віра і ця любов? Надію йти до ніг Богородиці Зарваницької та промовити: «Ось Мати наша, Ти – наша надія, утіш нас і дай нам надію на те, щоб іти вперед, незважаючи на всі труднощі».
Ось це послання, яке я хочу дати Україні, і передати його від імені Папи, який сказав мені слова, справді зворушливі, сповнені близькості, у цій складній ситуації, та любові до українського народу. І думаю, що ця набожність до вашої Цариці, Зарваницької Богородиці є насправді тим єлеєм надії, що найбільше утішає, щоб інтегрувати життя Української Греко-Католицької Церкви в національному контексті, з усіма іншими конфесіями, з усіма іншими складовими цього великого народу, цієї великої країни.
– Ваша Еміненціє, користуючись Вашим приїздом в Україну, хотілося б від Вас почути, яким є місце Східних Церков у Вселенській Церкві, і водночас, яким є місце Української Греко-Католицької Церкви в екуменічному спілкуванні, в процесі, діалозі в Україні?
Як ми всі знаємо, Східні Католицькі Церкви були майже, сказати б, забуті в житті Вселенської Церкви. Насправді часто і сьогодні, в наші дні, якщо ми розмовлятимемо з деякими католиками латинського обряду на Заході, виявиться, що вони вважають, що Католицька Церква – це Церква Латинська, це Церква лише Заходу. І в кращому випадку скажуть, що так, існують ті дивні Церкви інших обрядів, але вони є православними, а не католицькими. Натомість, як казав Іоанн Павло ІІ і ми чули це багато разів, в Католицькій Церкві існує одна Церква, яка дихає двома легенями. А отже, Католицькі Східні Церкви є невід’ємною складовою частиною Вселенської Католицької Церкви. І, на відміну від наших братів православних, ці Східні Католицькі Церкви мають ті самі літургії, ту саму віру, але понад те, вони мають цей зв’язок сопричастя з наступником Петра, з Єпископом Рима. І саме це – основна характеристика з точки зору самого буття Східних Католицьких Церков, на відміну від Православних Церков. І ми маємо, так би мовити, подвійний рух, ми, католики латинського обряду: насамперед, ми поважаємо, шануємо та підтримуємо Східні Католицькі Церкви як на їхніх територіях, так і в усіх частинах світу, де з причини еміграції їм потрібно надати пастирські можливості для їхнього життя та росту. Але також ми просимо у цих Церков мати те шанування, яке ми маємо також і до Православних Церков. Католицькі Церкви не забувають про своїх православних братів. Ми є, і ми маємо це сказати, є майже, майже вже об’єднані Господом, на жаль, проте без єдності з Єпископом Рима. Але ми маємо Богородицю, маємо Святі Таїнства, маємо вчення Євангелія, Церкви, моральності, багато спільних речей, Святих, мучеників, нині насамперед на Близькому Сході, багато мучеників з Церков також і Православних, таких як Коптська православна Церква. А отже, Східні Католицькі Церкви в Католицькій Церкві мають місце рівної гідності та поваги, яку ми повинні мати до Католицької Церкви латинського обряду. Існує дуже багато документів, насамперед до ІІ Ватиканського Собору, але і після ІІ Ватиканського Собору, є багато повчань Папи та Церкви щодо тієї гідності і поваги, які західні католики повинні мати також і до східних католиків. Папа Лев ХІІІ, так мені здається, казав: «Церква не є ані давньоанглійською, ані давньоіспанською, ані східною, вона є католицькою». І там усі ми перебуваємо під цих покровом Матері, яка є Церквою, Матір’ю всіх.
Церква Греко-Католицька, в цьому контексті, посідає, я би сказав, особливе місце. Що стосується Церков візантійських, вона є першою, вона є найважливішою для нас, вона є тією Церквою, що має найбільшу кількість вірних, але не йдеться лише про чисельну більшість, вона має також свою Ієрархію: вона має свого Верховного Архієпископа, Єпископів, Синод, очолений Верховним Архієпископом. УГКЦ та Церква Сіро-Малабарська в Індії – це дві найважливіші для нас Церкви. Існують також й інші Церкви, які також мають дуже визначну історію та велику гідність, але я хотів би пригадати тут, зокрема Маронітську Церкву та Церкву Мельхітську. Можливо, вони дещо втратили кількість своїх вірних з причини еміграції, а отже, вони отримують пастирську опіку своїх Єпископів та священиків за межами своїх територій. Але Українська Греко-Католицька Церква є для Католицької Церкви чимось на зразок квітки в петлиці. Але очевидно, що це не ізольована Церква, це Церква, яка співіснує з іншими складовими всередині великої країни, якою є Україна.
Дякую. Питання про особисте. Ви були щойно після Літургії в крипті, де спочиває Блаженніший Любомир, і хотів би Вас просити про особисті спомини, особисті, можна навіть сказати, свідчення про цю людину: ким був Любомир Гузар, на Вашу думку?
Я познайомився з ним під час підготовки до візиту Святого Папи Іоанна Павла ІІ до України. Він часто приїздив до Рима, щоб обговорити усі деталі. Я пригадую, що він говорив про антену, яку потрібно було придбати, щоб забезпечити трансляцію всіх подій візиту Святішого Отця. Оскільки я був Заступником Державного Секретаря в той момент, я мав проводити з ним багато зустрічей, побачити усі потреби та в усьому цьому зрозуміти, чим можна було підтримати та допомогти у підготовці цього візиту, який був історичною подією. Після падіння комунізму в Україні Іван Павло ІІ з хвилюванням очікував нагоди відвідати цю країну, зустрітися зі своїм народом, своїми вірними. Отже, тоді я познайомився з цим спокійним, мудрим чоловіком. І потім, коли Папа зробив його також кардиналом, я пам’ятаю, що він хотів почекати виборів Синоду, який мав відбутися у Львові, і щойно дізнавшись, що він був обраний Верховним Архієпископом, оголосив його Кардиналом, здається, на наступний день, він очікував результату Синоду. І тоді я запитував себе: «Чому Папа має таку любов до Кардинала Гузара?». А потім я зрозумів, спілкуючись з ним як Префект Конгрегації у справах Східних Церков, коли вже здійснив візит до вашої Церкви, вже на посаді Префекта, мені здається, у 2008 році. Тоді ми багато спілкувалися і він постійно мене супроводжував, також часто приїздив до Рима. Отже, передусім я цінував його мудрість, мудрість, яка означає батьківство, вміння не бути наївним, тобто тим, який вірить у будь-що, а бути справжнім батьком. Тому що у цьому полягає проблема, проблема – любити всіх, коли він став Єпископом, Верховним Архієпископом, Отцем Церкви, і потім, якщо з’являються проблеми, розв’язувати їх, а не просто казати «ні» цьому чи іншому». Він мав цю дивовижну силу, силу, яку я бачив у його поставі, у його слові, у його думках. І мушу признатися, що для мене ця мудрість була українською мудрістю, тому що це була постать, яка інтерпретувала українську націю після падіння комунізму як націю, яка мала особливе покликання. Я чув дуже багато його роздумів, він шукав контактів передусім зі світом культури, зі світом політики, світом соціальних складових цієї країни, і він вмів знайти слово до всіх і кожного, він написав різні книжки, мав також книжку з інтерв’ю, і в усьому цьому видно велику потугу мудрості, яку він посідав.
Дякую. За часів комунізму, Україна, на жаль, і Українська Греко-Католицька Церква зокрема, мала дуже важкі часи. Комуністичний режим намагався знищити, як ми знаємо, Греко-Католицьку Церкву, розділити її з народом. Те, що це йому не вдалося, те, що Українська Греко-Католицька Церква відродилася, є дуже велика заслуга Ватикану, і зокрема, Папи Івана XXIII, який дуже доклався до того, щоби звільнити Блаженнішого Йосипа Сліпого, який перебував 18 років у таборах. І Ватикан завжди дуже підтримував Україну протягом всіх цих таких важких років, і перебування Блаженнішого Йосипа Сліпого у Ватикані, також підтримка всіх наступних Пап мала дуже великий вплив на збереження України і української ідентифікації. І тому я знаю, що з 1977 року Ви перебували у Секретаріаті Ватикану, чи були Ви знайомі з Блаженнішим Йосипом Сліпим і за яких обставин відбулося Ваше знайомство?
Так, я познайомився з ним у Державному Секретаріаті. Тоді я ще був молодим, не усвідомлював важливості бути знайомим із цією особистістю. Але насамперед Святий Папа Іоанн ХХІІІ представив його усій Церкві як великого героя віри і таким всі його визнали. Ми всі маємо проблеми, труднощі, але коли людина страждає у в’язниці, не кажучи вже про тих, яких навіть вбили, ми не можемо зробити нічого іншого, аніж схилити голову перед тими героїчними постатями, і саме це я розумів завдяки постаті Кардинала Йосипа Сліпого. Тому я мав велику честь співпрацювати з ним від імені Католицької Церкви. Я пригадую, наприклад, в своєму помешканні, яке йому дали у Ватикані, він майже вдвічі збільшив розміри каплиці, оскільки цей великий первосвященик візантійської літургії потребував усіх цих просторів, щоб мати можливість служити свою Божественну Літургію. Але я мав із ним стосунки ближчі, так би мовити, більш людські. Він мав у своєму домі сестер, і була там сестра Текля. Ця сестра Текля була аргентинкою українського походження, тому що вона приїхала з України. Я вже не пригадую, якого згромадження вона була, але ця сестра Текля служила Його Еміненції. Вона привозила завжди єрбу-мате з Аргентини, і вона завжди дарувала мені цей чай єрба-мате від імені Кардинала. Тому я мав зв’язок з Кардирналом Сліпим, який через ці людські деталі засвідчував мені велику любов і приязнь.
А скажіть, будь ласка, чи постать Йосифа Сліпого якось вплинула на розвиток Вселенської Церкви, його час перебування у Ватикані чи змінив, може, якісь аспекти?
Я би повернувся до запитання, яке мені поставив Ваш колега, щодо важливості Східних Католицьких Церков у Вселенській Католицькій Церкві. Я вірю, і також документи засвідчують , що вихід із темряви диктатури та переслідування таких постатей як Йосип Сліпий, яким потім захоплювалася уся Католицька Церква, допомогли пізнати та поглибити розуміння Східних Католицьких Церков, це дало новий імпульс для їхнього життя, а разом з цим почала зростати Українська Греко-Католицька Церква. Отже, Кардинал Йосип Сліпий і його наступники, Кардинал Любачівський, потім Кардинал Гузар та його наступник, я думаю, що ви, східні католики, вчите нас не тільки через знання, які ми мали б мати про вашу духовність, про всю ту душу, яку ви несете через вашу ідентичність, але насамперед, ви вчите нас через своє свідчення крові, через переслідування. І думаю, що це дало нам новий імпульс для Вселенської Церкви, для пізнання і поглиблення Східних Католицьких Церков. Тому я бачу постать Йосипа Сліпого як того, хто у новому періоді первісного християнства приніс світло, цінності і свідчення через проповідь слова і проповідь життя.
Дякую. Ще одне маленьке запитання. Ваші побажання для Української Греко-Католицької Церкви. Що Ви нам бажаєте, куди нам прямувати, на Вашу думку, яке майбутнє Ви для нас бачите попереду?
Я бачу ваше майбутнє у тому, що вже робить Верховний Архієпископ та Єпископи: це турбота про християнське життя, надання сенсу життю, сенсу надії людям через власні переконання, через укріплення духовної віри. І це потрібно продовжувати. Це те, що я хотів би підкреслити. Ви в певний момент маєте мати не стільки імпульси щодо цієї історії минулого, скільки дивитися в майбутнє, бо багато молоді є в Україні, але є також і ті, які, на жаль, змушені залишати свою країну для того, щоб шукати роботу зовні, за кордоном, в Сполучених Штатах. Я був у травні в Австралії, там також є українська присутність. Церква через своїх душпастирів, має своє майбутнє, яке народжується від своєї традиції, своєї історії, своїх мучеників. Про них говорять, щоб дивитися у майбутнє світле і велике, бо воно народжується на християнських цінностях. Це майбутнє є відкрите на те, що для нас є найбільшою драмою цього періоду, тобто розділення християн. Отож, ви покликані бути вірними вашому минулому, думаючи про майбутнє перш за все як головні герої, які є одним цілим, і цього прагнули і прагнуть для своєї церкви. І ви є умовою того, щоб робити це ще краще для нас, бо ви є співмешканцями з іншими вираженнями східної традиції Православних Церков і інших християн, які можуть також брати участь у цьому екуменізмі життя через кров і свідчення надії.
Дякуємо Вам за цю зустріч і бажаємо Вам гарного духовного паломництва до Пресвятої Богородиці Зарваницької.
Дякую Вам та вітаю усіх ваших телеглядачів, перш за все тих, які слідкують за всіма вашими передачами і які мають терпіння слухати також ці інтерв’ю. Дуже дякую!
